Ресторатори і війна: як міста об’єдналися для допомоги

Коли йдеться про єдність задля спільної мети, ми здатні на неймовірні дії. І поки хтось з нас демонструє цю силу на міжнародній арені, всередині країни, зокрема у ресторанній галузі, виникає міцна дружба серед локальних ініціатив.

Львівський заклад «Чотири Чебуреки. Prosecco Bar», Асоціація рестораторів Івано-Франківська та «Смачна Варта» від Української ресторанної асоціації — об’єднані спільною метою, вони змінюють історію країну локальними зусиллями.

ЧОТИРИ ЧЕБУРЕКИ PROSECCO BAR

Цей заклад львівська рестораторка Тетяна Абрамова називає своїм улюбленцем. Заснований у 2018 році, він припиняв роботу лише на місяць у період коронавірусу. Працював навіть у день повномасштабного вторгнення, 24-го лютого.

«Чотири Чебуреки. Prosecco Bar» пропонує нетипові начинки чебуреків — навіть з вишнями, п’ятьма сирами, варенням рожі, креветками, кроликом, аджапсандалом — і доповнює страви просекко й іншими ігристими.

Всього цих «чебуречних здорової людини» (так описує себе сам заклад) у Львові дві. Крім них, працюють й інші заклади Тетяни — Phila Cheesesteak & Drinks та «Моцарт і селера». Останній мав відчинити свої двері 25 лютого. «Я вкладала у нього більшу суть, адже здебільшого заклади, які маю — заклади швидкого харчування. Хотіла, щоб «Моцарт і селера» був рестораном музики та культури, це експериментальна кухня».

Взаємини з Українською ресторанною асоціацією почали активно розвиватися у період пандемії. «Вони вирішували питання на державному рівні, а я у Львові, — розповідає рестораторка. — Їхня місія для мене досить близька і зрозуміла».

«Це мої друзі», — додає вона.

ДОПОМОГА У ЧАСИ ВТОРГНЕННЯ

«На якусь мить життя зупинилося».

Тетяна зізнається, що вона з тих, хто у критичних ситуаціях стає активнішим. З перших днів в одному із приміщень запрацював гуманітарний штаб, а згодом заснували благодійний фонд. Надсилали у гарячі точки все, що могли. Рестораторка згадує сміючись, що нині легко відрізняє машини на 10 і 20 тонн та знає багацько про палети.

Коли волонтерів стало понад 20, разом з командою вирішили відкрити один із закладів, щоб годувати їх, військових, вимушених переселенців. Навіть почали пекти хліб, який також надсилали у Миколаїв, Суми, Чернігів, Донецьку область. А у березні попри все відкрився «Моцарт і селера», де нині працюють кухарі з Харкова і Одеси.

«Мені здається, що всі довкола чимось займаються та намагаються бути корисними», — ділиться Тетяна.

Команда допомагала і київській «Смачній Варті». У кінці березня Софія Коломицева, співзасновниця, звернулася по допомогу з певними продуктами. «Все, що могли дістати й передати — все робили», — згадує львівська рестораторка. Врешті у штабі з'явилася людина, відповідальна за запити закладів Києва — їм надсилали крупи, овочі та інші необхідні продукти.

«Я дуже тішуся, що колись познайомилася із Софією. Їхня сім’я мене надихає, вони молодці. З ними комфортно, — розповідає Тетяна, і додає: Захоплююся їхньою професійністю, як вони змогли об’єднати неймовірну кількість людей».

Сама Софія каже, що нині найважливішим стало спілкування, навіть звичайні «як ти?». І саме такою завжди була комунікація з Тетяною, згадує Софія: «У моменти, коли Київ був повністю паралізований, у Львові все було дуже активно, навіть були заклади, які повністю не припиняли роботу. До Тетяни я зверталася з різних питань, бо знала, що є плече підтримки, до якого можна звернутися з будь-чим і жодного разу не відчути, що ти запитав щось зайве. Тетяна купувала ліки, які для Києва були життєво необхідними і які врятували чиєсь життя, та передавала якимось магічним чином, коли вся логістика була порушена. Вони збирали багато продуктів і передавали в різні міста: Харків, Суми й нам у Київ. Для мене це спілкування було дуже цінним».

АСОЦІАЦІЯ РЕСТОРАТОРІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

У пандемічному 2020 році ресторанна галузь зазнала жорстких обмежень. У відповідь на заборони та перевірки понад 20 закладів Івано-Франківська об’єдналися та заснували локальну Асоціацію рестораторів. «Ми вирішили вийти на новий рівень комунікації з владою», — каже очільниця Анна Гойсан.

Так у місті з'явилась організація, яка почала активно відстоювати інтереси галузі та комунікувати з владою. Коли ж карантинні обмеження послабили, Асоціація поставила нові цілі. Заклади почали допомагати одне одному, наприклад, спільно співпрацюючи з постачальниками та обмінюючись новинами. Звичною практикою стали й консультації з юристами та бухгалтерами.

«Це дає відчуття безпеки. Адже коли ти один і чогось не знаєш, то боїшся та несеш втрати. А коли є колективна підтримка, відчуваєш за собою силу», — вважає рестораторка.

Сама Анна є членкинею Української ресторанної асоціації. З одним із її засновників — Сергієм Трахачовим — неодноразово консультувалася з різних питань.

ДОПОМОГА У ЧАСИ ВТОРГНЕННЯ

«24-го усі були в паніці. Ми вийшли як волонтери з другого дня, бо була потреба у харчуванні», — згадує Анна. На початку повномасштабної війни у регіон з’їжджалися багато військових та силовиків, які не мали можливості готувати.

Асоціація рестораторів Івано-Франківська активізувалася на боротьбу. У перші тижні, розповідає очільниця, було враження, що бажаючих допомогти більше, ніж потребуючих. Врешті процеси вдалося систематизувати. У певний момент щоденна кількість порцій почала сягати щонайменше 2 тисяч, тому для поповнення запасів заручилися підтримкою благодійних фондів, організацій, приватних осіб.

Більш ніж півтора місяці Асоціація рестораторів Івано-Франківська годувала військових, працівників адміністративних структур, вимушених переселенців. Коли ж потреба стала меншою, з'явився новий фокус — постачання продуктів у «важкі» регіони. Організація зібрала та надіслала 400 великодніх пакунків у Харківську, Херсонську, Чернігівську області.

Асоціація підтримала й столичних колег. Наприкінці березня з'явилася можливість доставити допомогу до Києва — організація надіслала «Смачній Варті» необхідні продукти.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?

Ми черпаємо сили у взаємопідтримці та людях.

У день початку повномасштабної війни, вважає очільниця івано-франківського об’єднання Анна, ми колективно подорослішали. Активізувалися на своєму рівні, адже відчули неабиякі сили і ресурс, яких раніше не помічали. «Усі ми мали усвідомити, хто ми є насправді, у якій системі координат живемо і як рухатися далі. Ось цей «мощний» супротив, який чинили з перших днів і продовжуємо чинити — власне, і є колективним самоусвідомленням, що нам це все вже набридло», — розповідає вона.

Анна вважає, що коли кожна індивідуальність об’єднується довкола спільної мети, тоді стаються справжні дива. На її думку, зараз нам вдалося відчути себе на гребні хвилі змін, яка котиться планетою, а наша відважність стала рушійною силою і прикладом для інших народів. «Врешті, як люди ми вижили лише через взаємодопомогу і підтримку. Ми ж соціальні істоти».

Ту взаємодопомогу, яку щодня втілюють українці й українки, львівська рестораторка Тетяна називає «силою сильною». «Просто нормальні люди — всі офігенні й круті, неймовірно сильні. Щось зробити нетяжко. Ти просто знаєш, що потрібно, і це від щирого серця», — захоплено розповідає вона.

Заклади Тетяни продовжують працювати, так само, як не припиняється робота і її волонтерської команди. Вважає, що так її співробітники почуваються живими й потрібними, ба більше, це ще й частка у підтримку економіки: «Коли працюєш, то сам надихаєшся, що тримаєшся».

Водночас зізнається, що часом сили на нулі. Відновлення знаходить серед рідних, на щотижневих посиденьках з дівчатами у своєму ресторані «Моцарт і селера» і, звісно ж, у роботі: «Може, буде звучати банально, але я почуваюся комфортно у своїй роботі, у своїх закладах і серед своїх людей. Бо бачу посмішку, бачу, що є життя. Вони мене підтримують і надихають. Такі ж «сумасшедші», як і я».

Ось так, крок за кроком, об’єднуючись попри відстані, статки і сфери, ми будуємо свій шлях до перемоги. Українська ресторанна галузь переживає багато змін. Найдужчим рушієм її впливу й розвитку є, безперечно, самі люди та цінності, які вони втілюють у свої щоденні дії.